Віктор Петрович Скаржинський (1787– 1861): батько-засновник й командир ескадрону, проводир дворянства, камергер, видатний лісівник-експериментатор

image_pdfimage_print

Віктор Петрович Скаржинський

Віктор Петрович Скаржинський походив з давнього козацького роду. Народився у жовтні 1787 року в родовому маєтку – селі Скаржинці Херсонської губернії (нині – село Трикрати Вознесенського району Миколаївської області). Він був другим сином генерала Петра Михайловича Скаржинського,  отамана бузьких козаків, який відзначився при взятті Очакова й отримав поранення в бою з турками на Кінбурнській косі. Під час бою пораненому Петру Михайловичу повідомили про народження сина, це і визначило його ім’я: Віктор – переможець. В нагороду за військову доблесть землі на нинішньому півдні України Петру Скаржинському подарувала цариця Катерина ІІ. Генерал маєтком не займався, вважаючи за краще жити в Санкт-Петербурзі. Віктор успадкував від батька територію від Мигії (Первомайський район Миколаївської області) до Маложенівки (Єланецький район). Відвідавши ці місця, полюбив їх на все життя.

Миколаїв наприкінці XVIII ст.

Після закінчення штурманського відділення Миколаївського морського кадетського корпусу і Благородного пансіону при Московському університетіі перед молодим Скаржинським відкривалося блискуче майбутнє. А він, прослуживши шість років у Петербурзькому департаменті народної освіти, раптом подав у відставку і 1811 року повернувся в родовий маєток, у сільську глушину.

Ліс Скаржинського (Трикратський)

У Трикратах донині вважають: до цього кроку Віктора підштовхнула велика любов. У матері Віктора Петровича була прегарна племінниця, сирота – Наталка. Так сталося, що дівчина закохалася в старшого брата Миколу. А Віктор – в Наталку. Причому на все життя.

Козаки ескадрону Скаржинського

Після початку Вітчизняної війни 1812 року Віктор Скаржинський на власні кошти першим на Херсонщині організував із своїх селян військовий ескадрон свого імені у складі 188 чоловік. Ескадрон відзначився в боях на території Білорусії та у закордонному поході російських військ, зокрема під час облоги Торна (Прусія).

За участь у війні з Наполеоном Скаржинського було відзначено орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом і орденом Святої Анни II ступеня з діамантами.

На листівці початку XIX ст. під номером 4 зображений Прапор ескадрону Скаржинського

Під час війни 1812 року загинув Микола. Смерть Миколи так вразила Наталку, що вона навіть вирішила піти в монастир. Але захворівши, купила будиночок в Одесі. Натомість Віктор Скаржинський повернувся на Батьківщину з нагородами. Йому пропонували державну службу, але він відмовився. Його тягнуло в рідні місця. Він говорив: «Хочу землю пробудить нашу. Насадить в засушливых Причерноморских степях леса. Оросить безводные пространства, чтобы оставить добрую память о себе. Тогда и жизнь недаром пройдет».

Але у Трикратах досі вважають, що основним мотивом у прийнятті рішення була любов до Наталі. Віктор Скаржинський вмовляв красуню повернутися до Трикрат і намагався вразити її красою тутешніх краєвидів.

Трикратський ліс

На честь своєї коханої висаджував ліси, тінисті діброви, ялівцеві гаї, прорубував річки, через них прокладав романтичні містки, купальні, рукотворні загати, які створили у цих місцях неповторний колорит. Все це чудо він створив, рухомий любов`ю. І дійсно, Наталя таки вийшла заміж за Віктора Петровича і народила йому чотирьох синів…

Місток у лісі Скаржинського

З певного часу одією з пріорітетних цілей для Віктора Петровича стало лісорозведення і удосконалення всіх галузей сільського господарства у своєму маєтку. Розпланував його Скаржинський за власними проектами. Ліс посаджений у формі лабіринту, мав вигляд двох літер «Г». Слава про зелене диво Трикрат поширилася далеко за межі губернії.

Тут практикувалися поліпшені сівозміни, травосіяння. Більше сорока загат і гребель давали можливість займатися зрошенням лугів. У помологічному і ботанічному парках є понад 500 сортів та видів рослин. Для вирощування тутового шовкопряда було висаджено 150 гектарів шовковиці, на інших 100 гектарах простяглися виноградники і плодовий сад.

Млин в маєтку Скаржинських

Скаржинський організував лісові розсадники, розробив власну методику виробництва садівного матеріалу в умовах степу, «приручив» до примх тутешньої природи деревні й чагарникові породи з Америки і Європи.

Віктор Скаржинський також запропонував висаджувати штучні ліси лісополосами, що дозволяло зберегти дерева від частих в засушливих умовах Півдня України пожеж і затримувати сніг на полях. Для затримання вологи Скаржинським також була створена ціла система плотин і 40 ставків. На 1853-й рік загальна площа висаджених Скаржинським лісів склала понад 40 гектарів. В парках Скаржинського було більше 300 видів диких дерев і 200 – плодових.

У заповіднику

Останніх сорок років свого життя Скаржинський словом і ділом невпинно переконував мешканців степової смуги садити дерева. Деревні насадження, говорив він, позитивно впливають на кількість опадів, вологість повітря і ґрунту, врожайність полів, повноводність річок і на клімат загалом. Він обирав швидкозростаючі породи дерев і чагарників, захоплювався змішаними посадками, вміло висаджував рослинність із урахуванням ґрунту, вологості, ландшафту, віддаючи перевагу саджанцям із місцевого насіння. Схили віддавав березам і соснам, вологі ділянки — вільсі і вербі, де ґрунт був сухішим – росли клени і дуби. Нащадки скажуть: Скаржинський у своєму маєтку створив цілий науково-дослідний інститут із численними випробувальними ділянками.

 Річка в маєтку Скаржинського

Урочище «Лабіринт» – справді унікальне заповідне місце, що збереглося до наших днів. Найбільш визначна пам’ятка парку – 150-річні дуби заввишки 30 м і до метра завширшки. Сьогодні їх 154, кожен з них взятий на облік, пронумерований і охороняється як пам’ятка природи. Окрім дубів, є тут і інші дерева, часом екзотичні, завезені сюди із заморських держав.

Урочище «Лабіринт»

Парк площею 60 гектарів – це не тільки ліс. Звивисті береги річки Арбузинки Скаржинський зміцнив гранітом. Тому водойма зберегла рівне, незамулене дно. Штучні дамби, шлюзи, рукотворні ставки, озера, водоспади, традиційний місток закоханих, алейки і галявини збереглися донині. «Лабіринт» справді багатий природними пам’ятками, які збереглися в первозданному вигляді і має статус частини національного парку «Бузький Гард».

Національний парк «Бузький Гард»

Сучасники віддали належне В.П. Скаржинскому: він багаторазово відзначався дипломами і медалями, з 1820-го по 1826-ій роки обирався губернським проводирем дворянства.

Помер Віктор Петрович Скаржинський у липні 1861 року, коли йому було 74. У 2011 році виповнилося 150 років від дня його смерті. З цієї нагоди 2011 рік у Миколаївській області був оголошений Роком Скаржинського.

На жаль, багато чого з того, що було створено завдяки наполегливості та праці Віктора Скаржинського, до нашого часу не збереглося. А нині із забуття доводиться підіймати і саме ім’я Скаржинського і його заслуги.

Пам'ятник Віктору Петровичу Скаржинському в Одесі. Фото початку XIXст.

16 червня 1872 року в одеському Міському саду був урочисто відкритий пам’ятник Віктору Петровичу Скаржинскому в ознаменування його величезних заслуг перед нашим краєм. Створений з білого мармуру петербурзьким скульптором Прискореллі, бюст простояв до 30-х років минулого століття і був знесений невдячними нащадками. Свого часу було зруйновано і фамільний склеп родини Скаржинських, розорена садиба.

На фото - служба на руїнах Свято-Михайлівського хоаму, побудованого батьком Віктора Скаржинського у Трикратах

Сьогодні в панській садибі, яка збереглася в Трикратах, розташувалася школа мистецтв, у нинішньому році їй виповнилося 30 років. На її будівлі встановлено меморіальну дошку. Завдяки зусиллям громади на чолі з відомим миколаївським благодійником Михайлом Кондратьєвим на місці склепу встановили пам’ятник, що повторює оригінал – тільки не в камені, а в дереві, а на місці зруйнованого храму Архистратига Михаїла – гранітний обеліск з пам’ятною табличкою.

Література

Бойчук С. Подарунок для коханої: глава 10 / С. Бойчук Шановні незнайомці: нариси. – Миколаїв, 2009. – С. 78 – 91: ілюстр.
Веденеева А. К. В. П. Скаржинский / А. К. Веденеева // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. V Миколаївська обласна краєзнавча конференція. – Миколаїв, 2004. – С. 17 – 19.
Веденеєва Г. Лицар степової ойкумени: Віктор Петрович Скаржинський – піонер степового лісорозведення (до 220-ї річниці від дня народження). / Г. Веденеєва // Рідне Прибужжя. – 2008. – №21 (23 лют.). – С. 3.
Гаврилов С. Потомок причерноморского лесовода: [в Николаеве гостит потомок Скаржинского – Андрей Иванович Скаржинский] / С.Гаврилов // Наш город. – 2009. – №32 (12 авг.). – С. 16.
Івашко О. Чи буде вихід з «Лабіринту»: [про Трикратський ліс] / О.Івашко // Урядовий кур’єр. – 2011. – 2 серпня. – С. 10
Ігнатчук В. Зберігаючи пам’ять: [150-річчя пам’яті нашого знаменитого земляка Віктора Петровича Скаржинського] / В. Ігнатчук // Щотижня. – 2011. – №20 (18 трав.). – С. 4.
Игнатчук В. Память о славных делах сохраняя: [150-летие памяти В.П. Скаржинского] / В. Игнатчук // Южная правда. – 2011. – №34 (29 марта). – С. 3.
Игнатчук В. Творцу чуда в степях Николаевщины: [Виктору Петровичу Скаржинскому] / В. Игнатчук // Южная правда. – 2011. – №65 (18 июня). – С. 4.
Игнатчук В. Трикраты: жемчужина южного края: [праздник, посвященный дню села Трикраты и 220-й годовщине со дня рождения В.П. Скаржинского] / В. Игнатчук // Южная правда. – 2008. – №121 (28 окт.). – С. 1, 4.
Кондратьев М. Земляку – с благодарностью: [на месте разрушенного склепа – захоронения Виктора Скаржинского установлен новый памятник, а на месте разрушения храма Архистратига Михаила установлен гранитный обелиск с памятной табличкой] / Кондратьев М. // Южная правда. – 2010. – №120 (29 окт.). – С. 4.
Кузнецов А. Воспоминания о пионере степного лесоразведения: [в Николаев приехал потомок Виктора Петровича Скаржинского – Андрей Иванович Скаржинский] / А. Кузнецов // Южная правда. – 2009. – №88 (15 авг.). – С. 3.
Порфирьева Г. Степной рай Виктора Скаржинського / Г.Порфирьева// Рідне Прибужжя. – 2011. – №67 (21 черв.). – С. 4.
Порфир’єва Г. Степовий рай Віктора Скаржинського / Г.Порфир’єва// Голос України. – 2011. – №103 (8 черв.). – С. 20.
Христова Н. В Николаеве гостит потомок Скаржинского: [Андрей Иванович Скаржинский] / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2009. – №87 (11 авг.). – С. 2.
Христова Н. В Трикраты, к Скаржинскому / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2007. – №143 (29 нояб.). – С. 3.
Христова Н. Год памяти Скаржинского: [2011 год – Год памяти Скаржинского] / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2011. – №9 (27 янв.). – С. 5.
Христова Н. На земле Скаржинского / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2011. – №67 (21 июня). – С. 3.
Христова Н. Осенний день в Трикратах : [торжественное открытие памятника Виктору Скаржинскому] / Н. Христова // Вечерний Николаев.– 2010. – №129 (4 нояб.). – С. 5.
Христова Н. Праздник в Трикратах : [праздник, посвященный дню села Трикраты и 220-й годовщине со дня рождения В. П. Скаржинского] / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2008. – №130 (13 нояб.). – С. 5.

Миколаївська обласна бібліотека для дітей ім.В.Лягіна