Олексій Григорович Стаханов (1905-1977). Новатор вугільної промисловості, основоположник руху передовиків виробництва

image_pdfimage_print

Олексій Григорович Стаханов (1905-1977). Новатор вугільної промисловості, основоположник руху передовиків виробництва

Олексій Григорович Стаханов (1905-1977) — радянський шахтар, новатор вугільної промисловості, основоположник руху передовиків виробництва (Стаханівського руху), Герой Соціалістичної Праці (1970). У 1935 році група з забійника Стаханова і двох крепильників за одну зміну видобула в 14,5 разів більше вугілля, ніж було потрібно за нормою на одного забійника.

Олексій Стаханов народився в селі Лугова Ливенського повіту Орловської губернії. З 1927 року працював на шахті «Центральна-Ірміно» в місті Ірміно Луганської області гальмівним, коногоном, відбійників. У 1935 році закінчив на шахті курси забійників. У серпні 1935 року провів рекордну зміну, здобувши 102 тонни, у вересні того ж року підвищив рекорд до 227 тонн.

Стаханов одразу став символом руху передовиків виробництва,що почав поширюватися у СРСР. З легкої подачі преси передовиків почали називати «стаханівцями». Молодий шахтар одразу потрапив до еліти радянського суспільства. Він їздив з виступами по країні, розповідаючи про свій рекорд, а також про керівну роль Комуністичної партії і особисто товариша Сталіна.

Зовні кар’єра Олексія Стаханова розвивалася цілком благополучно. У 1936-1941 роках він навчався в Промакадемії в Москві. У 1941-1942 роках — начальник шахти № 31 в Караганді. У 1943-1957 роках працював начальником сектору соціалістичного змагання в Народному комісаріаті вугільної промисловості СРСР у Москві.

Але випробування славою, загальною увагою і матеріальними спокусами видатний майстер шахтарської справи не витримав. Він зазнався, почав пити, втратив партквиток у п’яній бійці (у той час це вважалося дуже серьозним проступком). Тому після смерті Сталіна, в 1957 році, за вказівкою нового керівника СРСР Микити Сергійовича Хрущова, Стаханов був знову відправлений у Донецьку область, де йому довелося знімати кут, а потім кілька років жити в гуртожитку. Сім’я Стаханова залишилася в Москві. Колишній передовик важко переживав немилість радянського керівництва та розлуку з сім`єю, зловживав алкоголем.

До 1959 року Олексій Стаханов працював заступником керуючого трестом «Чистяковантрацит», з 1959 року – помічник головного інженера шахтоуправління № 2/43 тресту «Торезантрацит».

У 1970 році новий Генсек ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв згадав про передовика і вирішив відродити популярність Стахановського руху. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1970 року за великі досягнення у розвитку масового соціалістичного змагання, за досягнення високої продуктивності праці та багаторічну діяльність по впровадженню передових методів роботи у вугільній промисловості помічника головного інженера шахтоуправління № 2-43 комбінату «Торезантрацит» Олексію Григоровичу Стаханову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої зірки «Серп і Молот».

Після рекордної зміни Стаханов перетворився в знаряддя радянської пропаганди і фактично став її жертвою: його ім’я існувало як символ, окремо від нього. Сам він, користуючись наданими йому благами і заступництвом, перетворившись з шахтаря в номенклатурного працівника, не відчував себе на своєму місці, щукав забуття у пияцтві.

У 1974 році Олексій Стаханов вийшов на пенсію. Помер 5 листопада 1977 року на 72-му році життя. Похований на міському кладовищі в місті Торезі Донецької області.