Володимир Іванович Вернадський (1863-1945). Перший президент Української академії наук

image_pdfimage_print

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945). Видатний мислитель і вчений. Перший президент Української академії наук

Володимир Іванович Вернадський (28 лютого 1863 Санкт-Петербург, Російська імперія – 6 січня 1945 року, Москва, СРСР) – російський і радянський вчений-натураліст, мислитель і громадський діяч кінця XIX століття і першої половини XX століття. У коло його інтересів входили геологія, грунтознавство, кристалографія, мінералогія, геохімія, радиогеология, біологія, палеонтологія, біогеохімія, метеоритіка, філософія та історія. Крім того, він займався організаторською науковою та громадською діяльністю. Творець наукових шкіл. Академік Санкт-Петербурзької академії наук, Російської академії наук, Академії наук СРСР, один із засновників і перший президент Української академії наук. Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1943).

Рід Вернадських має глибокі українські корені – він походить від запорізького козака Верна, учасника визвольної війни 1648—1654 років під проводоом гетьмана Богдана Хмельницького. Нащадки Верна служили козацькими старшинами. Дворянство вислужив Василь Верна, який відтоді став писатися Вернадським.

Батько Володимира Вернадського, Іван Васильович, народився в Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїзду до Москви очолював кафедру в Московському університеті. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. Сім’я відвідувала родичів на Полтавщині. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.

У 1876 році, після повернення родини в Санкт-Петербург, продовжив навчання в Першій Петербурзькій класичній гімназії, яку закінчив у 1881 році. У 1881-1885 роках навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Він був учасником експедицій (1882, 1884) і учнем Василя Васильовича Докучаєва, який дав йому тему кандидатської роботи «Про фізичні властивості ізоморфних сумішей». Серед його вчителів були також хімік Дмитро Іванович Менделєєв і ботанік Андрій Миколайович Бекетов.

У 1885-1890 роках – хранитель Мінералогічного кабінету Санкт-Петербурзького університету. В 1888-1890 роках був відряджений Університетом в Італію, Францію і Німеччину для продовження навчання і підготовки до професорського звання. У 1889 році допомагав Докучаєву в підготовці і показі грунтової експозиції на Всесвітній виставці в Парижі, за яку «Відділ російських грунтів» виставки був нагороджений золотою медаллю. У 1897 році Володимир Вернадський захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті на тему «Явища ковзання кристалічної речовини».

У 1890 році В.І.Вернадський на запрошення професора АОлексія Петровича Павлова став приват-доцентом кафедри кристалографії і мінералогії Імператорського Московського університету. З 1898 року працював професором мінералогії в Московському університеті. Був автором курсів лекцій і підручників з мінералогії і кристалографії. У 1911 році В.І.Вернадський, в знак солідарності з професорами, що звільнилися з політичних мотивів, подав у відставку.

Після більшовицької Жовтневої революції і в часи громадянської війни – з 1917 року і до 1921 року – працював в Україні. Член ЦК партії конституційних демократів (кадетів), член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Павла Скоропадського.

У 1918 році Володимир Вернадський визнав незалежність Української народної республіки (УНР), але відмовився прийняти українське громадянство від гетьмана Скоропадського, бо вважав себе руською людиною, відстоював єдність Росії і протистояв ідеям як українського сепаратизму, так і проавстрийско-пронімецькій орієнтації українських соціал-революціонерів та націоналістів.

Від початку 20-х років видає наукові праці присвячені дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значенню радіоактивних елементів в її еволюції. В цей час стає відомим як творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Стає організатором і першим головою-президентом Української Академії наук. Очолює Комісію з організації Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи.

Вчений негативно ставився до більшовицької кампанії з «українізації» України 1920-1930-х років, вважаючи цю діяльність насильницькою. Своїм головним культурно-громадським завданням Вернадський вважав збереження чільного місця російської культури в УНР і УРСР, а також розвиток зв’язків з російськими науковими установами.

У 1920 році Володимира Вернадського обирали ректором Таврійського університету, у 1921 році — повертається до Петрограду, де вченого призначають директором Радієвого інституту, 1922—1926 роки — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням до Ленінграду видав монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організував відділ живої речовини в АН СРСР, Комісію з вивчення важкої води і головував у ній. У 1935 р. переїхав до Москви, взяв участь в організації ряду наукових комісій, працював над проблемою «життя в космосі».

Під час Великої Вітчизняної війни Вернадський був евакуйований в село Борове в Казахстані, де написав свої книги «Про стани простору в геологічних явищах Землі. На тлі зростання науки XX століття» і «Хімічна будова біосфери Землі і її оточення». У 1943 році за багаторічні видатні роботи в галузі науки і техніки був удостоєний Сталінської премії 1 ступеня. В кінці серпня 1943 року вчений повернувся з Казахстану в Москву. У 1944 році видав останню свою працю «Декілька слів про ноосферу».

Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року. Похований на Новодівичому кладовищі.

Ім’я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, вулицям, кораблям тощо – зокрема Національній бібліотеці України. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит». Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року, НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського а з 2003 р. — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України. У 1964 році іменем ученого назвали гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1996 році заснували українську антарктичну станцію Академік Вернадський. У 1973 році його іменем назвали бульвар у Києві (Академмістечко) де у 1981 році відкрили пам’ятник Вернадському. На честь науковця названо астероїд 2809 Вернадський.