Генерал від кавалерії граф Йосип Корнилович О’Рурк – командир Волинського уланського полку

image_pdfimage_print

Йосип Корнилович О’Рурк

У 1805 році Росія, занепокоєна посиленням впливу Франції у Європі, уклала союзну конвенцію з Англією, тим самим поклавши початок створенню 3-ї антинаполеонівської коаліції. Згодом до неї приєдналися Австрія, Швеція та Неаполітанське королівство. Всю весну й літо 1805 року в Росії йшли воєнні приготування.  Волинь як прикордонна губернія стала місцем зосередження збройних сил, призначених до походу в Європу. Тут були розташовані частини Подільської армії під командуванням М. І. Кутузова. В Житомирі, зокрема, дислокувався Смоленський мушкетерський полк. В серпні 1805 року Наполеон розгорнув бойові дії проти Австрії. 56-тисячна російська армія одразу ж виступила на допомогу союзникам. Але кампанія завершилась для Росії невдало. Після поразки під Аустерліцем розбиті війська повернулись на місця попередньої дислокації. Під час наступних кампаній, які вела Росія проти Франції та Туреччини, Волинь залишалася місцем розташування значних військових сил. Зокрема, в Житомирі стояв штаб 2-ї Західної армії під командуванням генерала П. І. Багратіона.

Та вже наближалася «гроза дванадцятого року». За новим планом майбутніх бойових дій, у західних повітах Волинської губернії була сформована 3-я армія генерала О. П. Тормасова, що мала завдання прикривати київський напрямок. У ніч на 12 (24) червня 1812 року без оголошення війни французька армія перейшла кордони Російської імперії. Ареною бойових дій стала і Волинь. Наприкінці липня противник захопив Ковельський, Володимирський і частину Луцького повітів.

29 квітня 1807 року полковником графом О’Рурком з вільно завербованих жителів (російських і іноземних підданих) Волинської і Віленської губерній був сформований Кінно-Волинський полк.

Генерал від кавалерії Йосип Корнилович О’Рурк народився 1772 року і походив з старовинної графської ірландської родини. Його батько за царювання імператриці Єлисавети Петрівни прибув до Росії і, вступивши у військову службу, досяг чину генерал-майора, його мати й була уроджена графиня Стюарт. Хлопчиком, записаний в сержанти лейб-гвардії Ізмайловського полку, граф Й. К. О’Рурк в 1790 року вступив в армію ротмістром, і в складі Псковського драгунського полку брав участь у підкоренні Фінляндії, а потім до кінця 1794 року у поході проти польських конфедератів. В 1797 році він був переведений в Павлоградський гусарський полк, а в наступному році підвищений в майори, граф О’Рурк взяв участь в Італійському поході Суворова і за виявлену хоробрість під час цього походу був підвищений в 1800 році в полковники. У кампанії 1805 року граф О’Рурк, командуючи двома ескадронами Павлоградського і двома ескадронами Маріупольського гусарських полків і складаючи ар’єргард загону австрійського генерала Ностіца, прикривав відступ союзних військ, нерідко приймаючи на себе натиск французького авангарду. Оточений біля містечка Алт-Еттінга, він, однак, пробився через ворожі ряди, завдавши французам значних втрат і в нагороду за цей подвиг отримав орден святого Георгія 4-го ступеня. При взятті позицій під Аустерліцем граф О’Рурк зі своїми загонами вибив французів із зайнятого ними села. У подальшій кампанії він особливо відзначився в битві при Прейсіш-Ейлау, під час якого з трьома ескадронами врубався у французькі колони і гнав їх до самих батарей, за що отримав орден святого Володимира 3-го ступеня. Після повернення до Росії в 1808 році він був відряджений, як вже згадано, на Волинь для сформування Волинського уланського полку. Протягом 1809 року, командуючи різними невеликими загонами, він скоро придбав репутацію енергійного і хороброго начальника і вже в наступному році був призначений командувачем всієї кавалерією корпусу генерала Засса, з якою, при переправі російських військ через Дунай, блискуче ходив в атаку на ворога. За звитягу при облозі фортеці Журжій граф О’Рурк був підвищений в генерал-майори. У серпні 1810 року О’Рурк був відряджений до Сербії з окремим загоном. Швидко погнавшись за відступаючими турками, він наздогнав їх 21-го серпня поблизу Палонгі. Тут зав’язався запеклий бій, в якому турки були розбиті вщент і втікли в розташоване неподалік укріплення Лазні. О’Рурк продовжив їх переслідуваьти і на інший день штурмував Лазні. Незважаючи на відчайдушний опір турків, укріплення було взято 22-го серпня. Нагородою за цей подвиг був орден святого Георгія 3-го ступеня, причому в рескрипті, при якому був перепроваджений орден, між іншим було сказано, що він (граф) «цим не тільки придбав нову славу військам нашим, а й підбадьорив сербські війська і народ». Потім О’Рурку вдалося нанести туркам ряд серйозних поразок під Яссікамі, на річці Мурашка, під фортецею Варварін, при взятті фортеці Курузовця та ін. Приєднавшись потім до головних російських сил, він 30-го вересня 1811 року брав участь в битві з турками на лівому березі Дунаю, а 9-го жовтня у битві на правому березі цієї ж річки. В обох цих боях рішучими і сміливими діями з довіреними йому військовими загонами О’Руркк значно сприричинився до остаточної поразки ворога, за що і був нагороджений орденом святої Анни 1-го ступеня, прикрашеного алмазами, і орденом святого Володимира 2-го ступеня. У 1812 році Орурку доручено було діяти на кордонах Боснії, і з цією метою йому був підпорядкований загін, що складався з 3-х піхотних російських полків, 15-ти ескадронів російської кавалерії і 12-ти тисяч сербських військ.

Втім, незабаром військові дії припинилися і почалися переговори, що закінчилися миром. Зважаючи на його попередні досягнення, йому в Росії був довірений авангард Західної армій. Прибувши в армію вже після вигнання Наполеона з Москви, він взяв участь в його переслідуванні. 12-го листопада О’Рурк отримав припис йти зі своїм кавалерійським загоном до містечка Березини і, якщо Наполеон надумає в цьому пункті влаштувати переправу через річку Березину, то затримати його до приходу головних сил Чичагова. Дійшовши до Березини і дізнавшись, що французи збираються перейти річку вище Борисова, О’Рурк негайно повідомив про це Чичагова, а сам, не чекаючи наказів, пішов на з’єднання з головною армією Кутузова. Призначений слідом за тим, 17-го листопада, в авангард 3-й Західної армії, він отримав у командування 62 ескадрон кавалерії, з якими переслідував Наполеона через Молодечно, Ошмяни, Вільно, Ковно і князівство Варшавське, постійно нападаючи на їх ар’єргард, забираючи у них тисячами полонених і сотнями трофеї (за час цього переслідування він відняв у французів 180 гармат). Після вигнання французів граф О’Рурк зі своїм загоном приєднався до головної армії, а на початку 1813 року, коли російські війська перейшли кордон і вступили до Німеччини, йому знову був довірений окремий сильний загін, з яким він діяв між містами Гроссеном на Одері і Дрезденом. Після цілого ряду успішних дій проти французьких загонів граф О’Рурк, отримавши в підкріплення 5000 прусаків, блокував фортецю Мерзенбург, після чого приєднався до армії. Слідом за цим він брав участь в битві під Лейпцигом, і за відчайдушну кавалерійську атаку був підвищений в генерал-лейтенанти. Після цього він знову деякий час оперував з окремим кавалерійським загоном, а в липні був призначений в Північну армію, у складі якої брав участь в низці великих битв; між іншим, його розпорядження та атаки в битві 5-го, 6-го і 7-го жовтня під Лейпцигом удостоєні були неодноразових схвалень з боку Государя Імператора. Після закінчення Лейпцігського бою О’Рурк, командуючи як і раніше всієї кавалерією, переслідував французів до самого Касселя.

Призначений в кінці грудня командувачем окремим загоном, що складався з 18-ї піхотної дивізії, Волинського уланського, Фінляндського драгунського і чотирьох козацьких полків, він спочатку діяв у районі фортеці Везеля, а потім блокував і саму фортецю. На початку січня 1814 року граф О’Рурк був призначений командувачем кавалерією окремого корпусу, що числився при Північній армії. 12-го січня цього ж року він зі ввіреними йому полками перейшов через Рейн і три тижні потому взяв участь у штурмі і взятті (2-го лютого) міста Сіро. Потім, перебуваючи в армії фельдмаршала Блюхера, граф О’Рурк брав участь в генеральній битві 25-го і 26-голютого під Лаоном, а слідом за цим, з’єднавшись з пруським генералом Йорком, завдав французам жорстокої поразки при селищі Амлеєс, де було захоплено 41 гармату, 131 снарядних ящиків і більше 2500 чоловік полонених. В нагороду за відвагу, виявлену в цій справі, графу О’Рурку був наданий орден святого Олександра Невського. Потім він брав участь в битві 14-го березня за Сен-Дезє, переслідував ворога до Бар-сюр-Оба, брав участь у взятті Парижа і в деяких інших битвах, і в серпні 1814 року був призначений начальником 2-й уланської дивізії. Після падіння влади Наполеона граф О’Рурк під час Віденського конгресу перебував у свиті государя, а по закінченні конгресу, знову повернувся до командування дивізії.

Призначений в 1819 році командиром 1-ї гусарської дивізії і командувачем 1-м піхотним корпусом, він, однак, в кінці того ж року залишив службу, і оселився у своєму маєтку в Мінській губернії, Новогрудському повіті, де протягом дванадцяти років вів життя пересічного поміщика. Коли в 1830 році почалося польське повстання і польські інсургенти з’явилися в Литві та Білорусії, граф О’Рурк взяв на себе керування частиною резервів, розсіяних в Новогрудському повіті Мінської губернії. За придушення повстання йому був наданийо орден святого Олександра Невського, прикрашений алмазами. Решту життя (Йосип Корнилович О’рурк помер в квітні 1849 р.) –  провів у своєму маєтку Вселюбє, Мінської губернії, де вже не жив життям військового діяча, хоча і був 16-го квітня 1841 року підвищений в генерали від кавалерії. У колі поміщиків Мінської губернії граф О’Рурк користувався широкою популярністю за свою чесність, добродушність, розум, чуйність до чужої біди і взагалі рідкісні душевні якості.

Андрій Климчук, Рівне
Володимир-Волинський історичний музей

P.S. Ілюстрація: портрет Й.К.О’рурка майстерні Джорджа Доу. Військова галерея Зимового Палацу, Державний Ермітаж (Санкт-Петербург)