Святий благовірний князь Михаїл Всеволодович Чернігівський (1179-1246)

image_pdfimage_print

Святий благовірний князь Михаїл Всеволодович Чернігівський (1179-1246)

Святий благовірний князь Михаїл Чернігівський, син Всеволода Ольговича Чермного, з дитинства відрізнявся благочестям і лагідністю. У нього було дуже погане здоров’я, але, сподіваючись на милість Божу, юний князь в 1186 році виклопотав святих молитов у преподобного Микити Стовпника Переяславського, який у ті роки отримав популярність своїм молитовним заступництвом перед Господом. Отримавши від святого подвижника дерев’яний посох, князь відразу зцілився.

З 1235 року святий благовірний князь Михаіл займав Київський великокняжий стіл. Настали важкі часи. Восени 1240 року татаро-монголи підступили до Києва. Ханські посли запропонували Києву добровільно скоритися, але благовірний князь не став вести з ними переговорів. Князь Михаіл терміново виїхав до Угорщини, щоб спонукати угорського короля Бела спільними силами організувати відсіч ворогові. Намагався святий Михаїл підняти на боротьбу з монголами і Польщу, і німецького імператора. Але момент для об’єднаної відсічі було втрачено: Русь була розгромлена, пізніше прийшла черга Угорщини та Польщі. Не отримавши підтримки, благовірний князь Михаїл повернувся до зруйнованого Києва і деякий час жив неподалік від міста, на острові, а потім переселився до Чернігова.

Князь не втрачав надії на можливе об’єднання християнської Європи проти азіатських хижаків. У 1245 році на Ліонському Соборі у Франції був присутній посланий святим Михаїлом його сподвижник митрополит Петро (Акерович), який закликав до хрестового походу проти язичницької Орди. Католицька Європа в особі своїх головних духовних вождів, римського папи і німецького імператора, зрадила інтереси християнства. Папа був зайнятий війною з імператором, німці ж скористалися монгольською навалою, щоб самим кинутися на Русь.

Незабаром на Русі з’явилися ханські посли, щоб провести перепис руського населення і обкласти його даниною. Від князів була потрібна повна покірність татарському хану, а на князювання – його особливий дозвіл – ярлик. Посли повідомили князю Михаїлу, що і йому потрібно поїхати до Орди для підтвердження прав на князювання ханським ярликом. Бачачи тяжке становище Русі, благовірний князь Михаїл усвідомлював необхідність коритися хану, але як ревний християнин він знав, що від своєї віри перед язичниками не відступить. Від духовного батька, єпископа Іоанна, він отримав благословення їхати в Орду і бути там істинним сповідником Імені Христового.

Разом зі святим князем Михаїлом вирушив в Орду його вірний друг і сподвижник боярин Феодор. Коли у 1245 році благовірний князь Михаїл і боярин Феодор прибули до Орди, їм наказали перед тим, як йти до хана, пройти через багаття, що нібито повинно було очистити їх від злих намірів, і поклонитися обожнюваним монголами стихіям: сонцю та вогню. У відповідь жерцям, що веліли виконати язичницький обряд, благовірний князь сказав: «Християнин кланяється тільки Богові, Творцеві світу, а не творінню».

Ханові донесли про непокору руського князя. Батий через свого наближеного Ельдегу передав умову: якщо не буде виконано вимогу жерців, непокірні помруть в муках. Але і на це пішла рішуча відповідь святого князя Михаїла: «Я готовий поклонитися цареві, так як йому Бог вручив долю земних царств, але, як християнин, не можу поклонятися ідолам». Татарські кати схопили благовірного князя і довго, жорстоко били, поки земля не заюшила кров’ю. Нарешті один з відступників від Христової віри, по імені Шаман, відсік голову святому мученику.

Святому боярину Феодору, якщо він виконає язичницький обряд, татари улесливо стали обіцяти князівську гідність замученого страждальця. Але це не похитнуло святого Феодора – він пішов за прикладом свого князя. Після таких самих звірячих катувань йому відрубали голову.

Тіла святих страстотерпців були кинуті на поталу псам, але Господь чудово охороняв їх кілька днів, поки вірні християни таємно не поховали їх з почестю. Пізніше мощі святих мучеників було перенесено до Чернігова.

14 лютого 1578 року, за бажанням царя Іоанна Васильовича Грозного, з благословення митрополита Антонія, мощі святих мучеників були перенесені до Москви, в храм, присвячений їхньому імені, звідти у 1770 році вони були перенесені до Стрітенського собору, а 21 листопада 1774 року – до Архангельського собору Московського Кремля.